Леонтина Саган

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Саган.
Леонтина Саган
нім. Leontine Sagan
Леонтина Саган, 1918
Ім'я при народженніЛеонтина Шлезінгер
Дата народження13 лютого 1889(1889-02-13)
Місце народженняБудапешт, Австро-Угорщина
Дата смерті20 травня 1974(1974-05-20) (85 років)
Місце смертіПреторія, ПАР[1]
Громадянство ПАР
 Австрія
 Австро-Угорщина
Професіярежисер
IMDbID 0755985
Леонтина Саган у Вікісховищі

Леонти́на Сага́н (нім. Leontine Sagan, при народженні — Леонтина Шлезінгер (нім. Leontine Schlesinger); 13 лютого 1889, Будапешт або Відень, Австро-Угорщина — 20 травня 1974, Преторія, ПАР) — австро-угорська театральна режисерка і акторка єврейського походження[2]. Найбільш відома за кінострічкою «Дівчата в уніформі», поставленою у 1931 році разом з Карлом Фреліхом за п'єсою Крісти Вінслое «Учора і сьогодні».

Фільми Саган зосереджені на жіночому досвіді та переживаннях, часто із зображенням еротизму. Її фільми були серед перших, що зображували лесбійську тему в кіномистецтві.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 13 лютого 1889 року у Будапешті (за іншими даними у Відні), Австро-Угорщина. 1899 року, у віці 10 років, переїхала з родиною до Південної Африки.

Отримала освіту в німецькомовній школі в Йоганнесбургу[3]. Режисерської майстерності навчалася у Макса Рейнгардта[4], найбільш знаного за детально розроблені та образні декорації та театральні ефекти.

Чи була сама Саган лесбійкою, невідомо[5]; книга Women Film Directors називає її «лесбійською кінорежисеркою» за постановку п'єси Вінслоу з лесбійськими темами[6]. У пізніші свої роки одружилася з видавцем та письменником Dr. Victor Fleischer; дітей в союзі не мала[6][7].

Померла Леонтина Саган 20 травня 1974 року в Преторії (ПАР) у віці 85 років[6].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

У юності Саган працювала театральною акторкою в Німеччині та Автрії. З'являлася в таких стрічках, як «Der heilige Berg» (1926), «Der grosse Sprung» (1927), «Der Weisse Rausch» (1930), «Die Nacht der Regisseure» (1994)[8]. У 1931 перемістилась поза лаштунки, унаслідок чого заслужила міжнародну увагу після постановки власних кінокартин.

Саган зрежисувала три фільми, кожен з яких став видатним. Найбільш знана вона за перші два, а особливо за дебютний.

  • Перша стрічка «Дівчата в уніформі» (1931) за п'єсою Крісти Вінслое (відомою також як баронеса фон Гатвані) «Учора і сьогодні», з виключно жіночим акторським складом, була беспрецедентною не тільки зображенням лесбійської любові та педагогічного еросу, сміливих навіть для Веймарської Німеччини, а й фінансовими договорами про співпрацю у виробництві фільму та поділ прибутку від нього: це перший фільм в Нічеччині з колективним продюсуванням (знімальною групою та акторками)[9]. Драма про життя закритої постдамської школи для офіцерських дочок зі збіднілих аристократичних сімейств знімалася під керівництвом Карла Фреліха, одного з найдосвідченіших на той час німецьких режисерів.

У режисерському дебюті Саган описувала зародження підліткової чуттєвості — теми, яка з'явиться у кінотворах набагато пізніше[10][11]. Одне з перших зображень лесбійства у кіно показує дівчат, що тримаються за руки, вдягаються та роздягаються, а в одній сцені дві жінки цілуються в губи. Головна героїня фільму, 14-річна Мануела, протягом стрічки проживає закоханість у свою вчительку Fräulein von Bernburg, що відбивається на її успішності в класі цієї педагогині та постановці шкільного театру[6]. Якогось разу Мануела має публічний нетверезий зрив, де зізнається в любові своїй коханій, після чого Мануелу карає директорка, але підтримують учениці. Директорка забороняє Fräulein von Bernburg бачитися чи говорити з Мануелою. Дівчина майже вбиває себе, але її знаходять і рятують. Картина досліджує різноманітні емоційні та фізичні тиски, спричинені авторитаризмом влади та мілітаризмом прусської директорки[6]. Фільм вважається анти-фашистською критикою прусської освітньої системи. Багато критиків та критикинь також сходяться в думці, що картина транслює феміністичні переконання, оскільки жінки-персонажки відкрито виражають свої емоції та сексуальні орієнтації[12]. Попри критику від наці як «декадентська», стрічка була впливовою на фестивалях жіночого кіно в 1970-х роках і залишила знаний слід в історії через своє зображення жінок та анти-мілітаристичні теми[8].

«Дівчата в уніформі» користувалися величезним успіхом в аудиторії, проте сильно цензурувалися аж до 1970-х. В Німеччині вважалися найкращим фільмом року, в Америці всі критики зустріли їх із захопленням[13]. За зняття цензури зі фільму у Штатах висловлювалась вдячність Елеонорі Рузвельт: він був продемонстрований з аутентичної відео-стрічки з англійськими субтитрами у 1994 році в США та у 2000 у Британії. У березні 2016 року фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеного Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів та експерток, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare[14][15]

  • Услід за випуском дебютного фільму Саган емігрувала до Англії[16].[17], де поставила фільм «Чоловіки завтрашнього дня» (1932, Men of Tomorrow) про оксфордське студентство та працювала з Александром Корда на його кіностудії[18].
  • Пізніше працювала театральною продюсеркою в Манчестері. Також була першою жінкою-продюсеркою в London's Drury Lane, де успішно керувала рядом мюзиклів Айвора Новело у Вест-Енді: Glamorous Night (1935), Careless Rapture (1936), Crest of the Wave (1937), The Dancing Years (1939) та Arc de Triomphe (1943)[7]. Популярність цих шоу убезпечила Drury Lane від потенційного закриття у 1930-х.
  • Незадовго до закінчення кар'єри Саган переїхала до Південної Африки, де стала впливовою театральною режисеркою та співзасновницею Національного театру у Йоганнесбурзі[18].
  • У лютому 1948 року Саган зрежисувала першу створену в Англії (NTO) версію Dear Brutus авторства J.M. Barrie, із продовженням — An Inspector Calls. Поставлена в Theatre Street для East Rand Theatre Club у 1950 році. (Leontine Sagan — ESAT. N.p., n.d. Web. 12 Dec. 2016.)

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Українська назва Оригінальна назва Примітки
1931 Дівчата в уніформі Mädchen in Uniform з Карлом Фреліхом
1932 Чоловіки завтрашнього дня Men of Tomorrow і авторка сценарію
1946 Gaiety George

Книги

[ред. | ред. код]
  • Lights and Shadows: The autobiography of Leontine Sagan. — Johannesburg, 1996.
  • Michael Eckardt (ed.): Leontine Sagan. Licht und Schatten. Schauspielerin und Regisseurin auf vier Kontinenten — Berlin: Hentrich & Hentrich, 2010.ISBN 978-3-941450-12-7

Нагороди

[ред. | ред. код]
Нагороди та номінації Леонтини Саган[19]
Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1932 Приз за найкращу технічну досконалість Дівчата в уніформі Перемога
Приз Кінема Дзюмпо
1934 Найкращий фільм іноземною мовою Дівчата в уніформі Перемога

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #116743581 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Bernard Sachs. South African Personalities and Places. Kayor Publishers, Johannesburg, 1959. Excerpt [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
  3. ↑ «Leontine Sagan profile [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.]». esat.sun.ac.za. Перевірено 29 червня 2018.
  4. ↑ Reinhardt, Max. (n.d.). Retrieved May 2, 2015, from http://www.anb.org/articles/18/18-03777.html?from=../18/18-03329.html&from_nm=Dietrich [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.], Marlene
  5. ↑ lespress.de «vermutlich lesbische Regisseurin» («можливо режисерка-лесбійка»)
  6. ↑ а б в г д Foster, G. (1998). Women Filmmakers and Their Films, pp. 361-62. Detroit: St. James Press. ISBN 9781558623576
  7. ↑ а б «Historical Papers, Wits University» [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.]. www.historicalpapers.wits.ac.za. Перевірено 29 червня 2018.
  8. ↑ а б Leontine Sagan profile [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.], filmdirectorssite.com. Перевірено 29 червня 2018.
  9. ↑ Acker, A. (1991). Reel women: Pioneers of the cinema, 1896 to the present (pp. 320-22). New York: Continuum.
  10. ↑ Лотте Айснер. Демонический экран. — М. : Rosebud Publishing, Пост Модерн Текнолоджи, 2010. — С. 196. — 2000 прим. — ISBN 978-5-904175-04-7.
  11. ↑ Клод Бейли. Кино: фильмы, ставшие событиями = Les films-clés du sinéma. — СПб : Академический проект, 1998. — 400 с. — 3000 прим. — ISBN 5-7331-0127-Х.
  12. ↑ Knight, Julia (1992). Women and the New German Cinema [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.]. Verso. pp. 4–5. ISBN 9780860915683.
  13. ↑ Зігфрід Кракауер. Глава 19. Робкое инакомыслие // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 241. — 10 000 прим.(рос.)
  14. ↑ The 30 Best LGBT Films of All Time. BFI (англ) . 15.06.2016. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 16.03.2016.
  15. ↑ Daniel Megarry. BFI Flare names the top 30 LGBT films of all time. Gay Times (англ) . 15.03.2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 16.03.2016.
  16. ↑ Foster, Gwendolyn Audrey (1995), Women Film Directors: An International Bio-Critical Dictionary, Greenwood Press, p. 322, ISBN 0-313-28972-7
  17. ↑ Hitler Comes to Power. (n.d). Retrieved May 8, 2015, from http://www.ushmm.org/outreach/en/article.php?ModuleId=10007671 [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.]
  18. ↑ а б Foster, G. (1998). Women filmmakers & their films (pp. 361—362). Detroit: St. James Press.
  19. ↑ Нагороди та номінації Леонтини Саган на сайті IMDb(англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Леонтина_Саган&oldid=35196628